Нас зі школи привчили до того, що помилки в тексті допускаємо тільки ми, а письменники, до того ж класики, безгрішні. Однак, подорослішавши і глибше занурившись в літературу, ми дізнаємося, що помиляються всі, а деякі літературні ляпи великих письменників навіть стали крилатими. Як, наприклад, це було з О. С. Пушкіним, який назвав бронзовий пам’ятник Мідним вершником.
Немає нічого поганого в тому, щоб знаходити помилки в творах світової літератури. Навпаки, це показує, що у письменників є надзвичайно віддані й уважні читачі, які не тільки помічають помилку, але й обмірковують, навмисно вона зроблена чи ні.
Федір Достоєвський, “Злочин і кара”, 1866
Анна Григорівна Достоєвська, дружина й секретар класика, писала в мемуарах, що літературні контракти Федора Михайловича не дозволяли йому довго працювати над романами. Достоєвському платили менше, ніж Толстому й Тургенєву, і, з огляду на кількість рідні, яка висіла на його шиї, він строчив романи, повісті та статті, як проклятий. Ляпів у Достоєвського вистачає, але їх не більше, ніж у Толстого, фінансове становище якого дозволяло більше часу приділяти редактурі.
Читайте також: ВАЖЛИВІ ДЕТАЛІ В РОМАНІ НАБОКОВА “ЛОЛІТА”
Найвідоміший ляп Достоєвського – це стіл старої лихварки зі «Злочину і кари». Ось цей фрагмент на самому початку роману: «Меблі, всі дуже старі та з жовтого дерева, складалися з дивану з величезною вигнутою дерев’яною спинкою, круглого столу овальної форми перед диваном …» Федір Михайлович, винахідник віртуозної лайки, винайшов також і свою власну геометрію, де овал – уточнення кола.
В «Злочині і карі» дивний не тільки стіл старої лихварки, а й діти сімейства Мармеладових. Поля, Коля, Ліда на початку роману перетворюються в Полю, Колю, Льоню в кінці.
Лев Толстой “Війна і мир”, 1869
Герої в романі Толстого старіють нерівномірно. Наприклад, в 1805 році Наташі Ростової 13 років, а Вірі – 17. Але вже через рік Вірі раптом виповнюється 20 років, а до того моменту, коли Наташі буде 16, Вірі вже 24. Різниця у віці сестер збільшилася з 4 років до 8.
Читайте також: КРАЩІ МУЛЬТФІЛЬМИ, ЗНЯТІ ЗА МОТИВАМИ КНИЖОК
Також Лев Миколайович постійно забуває, що у Кутузова всього одне око. Ось який опис полководця можна зустріти в романі: «… губи Кутузова тремтіли, і на очах були сльози», «… очі його блищали глибоким, розумним виразом», «… повеселілими очима глянув на Вольцогена».
Вільям Шекспір, “Два Веронці”, 1623
Автор «Ромео і Джульєтти» не мав можливості багато подорожувати й часто писав про місця, в яких не був. Звідси й географічні казуси в його п’єсах. Наприклад, в «Двох Веронцях» Валентин припливає з Верони в Мілан на кораблі, при тому, що ці міста розташовані далеко від моря та не пов’язані між собою великими річками.
Данієль Дефо, “Робінзон Крузо”, 1719
Робінзон бачить корабель, який сів на мілину, роздягається й відправляється до нього вплав. Потрапивши в трюм, він (голий!) набиває кишені сухарями. В англомовному світі кишені Робінзона давно стали мемом. У нас – ні, тому що більшість знає роман тільки в переказі Чуковського, а він далекий від оригіналу. Дідусь Корній відцензурував чужу книгу. Він вичистив з тексту шкідливі для радянських дітей згадки про Бога.
Читайте також: ЯК РОЗВИВАВСЯ ЛІТЕРАТУРНИЙ ЖАНР ФЕНТЕЗІ
Ну ось, наприклад, порівняйте. Дореволюційний переклад Марії Шишмарьової: «Опинившись на землі (після корабельної аварії), подякував Богові за порятунок мого життя, я ходив по березі, здіймав руки до неба». Переказ Чуковського: «Я став бігати і стрибати, я розмахував руками, я навіть співав і танцював». Сильно цензурували розмови Робінзона і П’ятниці про релігію, а батько Робінзона, добрий і люблячий, в інтерпретації Чуковського став більш жорстким і холодним, щоб затушувати притчу про повернення блудного сина.
Кишені ж голого Робінзона Чуковський просто прибрав. Раз він виправив світогляд персонажа, що вартує поправити логічну помилку автора.
Александр Дюма, “Три Мушкетери”, 1844
У творі постійно змінюється вік д’Артаньяна. На початку книги йому 18 років. На час розмови з кардиналом він подорослішав на 2 роки, потім ще на рік, а потім йому знову 21. І все це він встиг за кілька місяців.
Читайте також: 14 ВІДОМИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ГЕРОЇВ ТА ЇХ ПРОТОТИП
Дивацтва відбуваються і з Атосом. Він не перший день одружений на міледі Вінтер, але дізнається про те, що у неї є клеймо, лише випадково, коли під час нещасного випадку на полюванні йому довелося розірвати її плаття. Як Атос весь цей час не помічав клейма – незрозуміло.
Кен Кізі, “Над зозулиним гніздом”, 1962
У культовому романі можна помітити неточність з дверима: «Маленький санітар впустив дівчину в відділення і забув замкнути за нею двері (після напевно отримає наганяй) …». Але через пару сторінок двері знову закриті: «… Маленький санітар відімкнув нам і замкнув за нами, ми опинилися на волі».
Джоан Роулінг “Гаррі Поттер і Смертельні реліквії”, 2007
Аберфорт під час бесіди в «Кабанячій голові» рекомендує Гаррі дочекатися ранку та йти пішки, так як звідси неможливо роз’явитися. Але Гаррі немов забуває про це і через деякий час в розмові з професором Макгонагалл радить всіх учнів відправити через прохід в «Кабанячу голову», звідки вони могли б роз’явився. І це ще при тому, що мало хто з учнів умів це робити.
Читайте також: КНИЖКОВІ ВІДМІННОСТІ “ГАРРІ ПОТТЕРА” ВІД ФІЛЬМІВ
Агата Крісті – серія детективів за участю Еркюля Пуаро
Шанувальники творчості Агати Крісті вже давно ворожать, скільки ж років знаменитому Пуаро. Вперше він з’являється після Першої світової війни, і вже тоді він називає себе старим, а остання справа завершує в 1975 році.
Письменниця не відразу зрозуміла, який прорахунок вчинила, зробивши Еркюля немолодим: «Чому б моєму детективу не стати бельгійцем? – подумала я. – Серед біженців можна було зустріти кого завгодно. Як щодо колишнього поліцейського офіцера? У відставці. Не занадто молодого. Яку ж я помилку зробила тоді! В результаті моєму детективові тепер перевалило за 100 років».
Читайте також: 5 КРАЩИХ ДЕТЕКТИВІВ, ВІД ЯКИХ НЕ ВІДІРВАТИСЯ
Михайло Булгаков, “Майстер і Маргарита”, 1940
Тільки дуже уважний читач зможе помітити, що в фінальному польоті приспішників Воланда, які несуться з Москви, не вистачає одного персонажу. Відьма Гелла просто зникає з роману, хоча вона, безсумнівно, член свити. Воланд представляє її Маргариті як свою служницю. За легендою вперше звернув на це увагу заступник головного редактора журналу «Новий світ» Володимир Лакшин і сказав вдові Булгакова. Олена Сергіївна, за його словами, подивувалася неуважно й вигукнула: «Міша забув про Геллу!!!» Втрачена відьма – одна з ознак того, що в друк потрапила чернетка, яку автор не встиг повністю дочистити.
Артур Конан Дойл, “Собака Баскервілів”, 1902
Роман Конан Дойла часто очолює топи кращих детективів в історії, але, якщо розібратися, він зітканий із дурниць. Прочитавши «Собаку Баскервілів» ми так нічого і не дізнаємося про саму собаку. Хто вона насправді – «машина-вбивця» або ласкава істота в руках негідника? У двох зіткненнях з людьми собака поводиться по-різному: старого Чарльза Баскервіля вона просто лякає до смерті, на молодого сера Генрі кидається й намагається загризти. Якщо собака зла, навіщо мазати її засобом, що світиться? Вона може просто вбити старого, якого виманили вночі з дому. Вбивця Степлтон не мстивий, йому не важливо, помре жертва в муках чи ні. Він бореться за спадщину, його завдання прибрати конкурентів так, щоб у поліції не було сумнівів в їх випадковій загибелі.
Якщо собака добра і тільки лякає своїх жертв, це взагалі нелогічний хід, людина може й не померти від переляку, а злочинцеві потрібно діяти напевно. Може, собаку в примари потрібно перетворювати для випадкових свідків? Уявіть, що ви слідчий і перед вами два варіанти показань: перший – старого загризла дика тварина, вовк або бродячий собака; другий – сера Чарльза вбила собака-привид, що світиться. У першому випадку ви, як і будь-який поліцейський, закриєте справу, списавши все на нещасний випадок, у другому – продовжите розслідування, вирішивши, що або свідок не в собі й потрібен інший, або тут справа нечиста. Степлтон робить все, щоб привернути увагу до своїх дій. Для нього ідеальним злочином було б нацькувати собаку (без примарного антуражу) на старого Баскервиля, щоб вона його загризла вночі й списати це на нещасний випадок, а молодого спадкоємця заманити в серце трясовини, там застрелити і заховати тіло так, щоб його ніколи не знайшли.
Інші ляпи автора. Цикл про Шерлока Холмса, напевно, рекордсмен у світовій літературі з авторських помилок. Спершу йдеться, що Ватсон на війні поранений в плече, потім з’ясовується, що в ногу. Його звуть то Джон, то Джеймс. При знайомстві з Шерлоком Холмсом він говорить, що у нього є щеня-бульдог і більше ніколи про нього не згадує. Холмс називає свій метод дедуктивним, але насправді він використовує принципи індукції – від часткового до загального й абдукції – побудова гіпотез на уривчастих даних, але ніяк не дедукції (від загального до конкретного). І це тільки вершина айсберга. Практично в кожному творі про Холмса повно помилок і нестиковок, але «Собака Баскервілів» – лідер ляпів. Крім нелогічного сюжету, роман ще й неточний в деталях. Манускрипт про диявольську собаку в тій стилістиці, в якій його дає автор, в XVIII столітті міг написати тільки невіглас, але ніяк не джентльмен, а спосіб його датування, запропонований Холмсом, викликав би лише посмішку у справжнього архіваріуса. Джон Фаулз в есе «Конан Дойл» писав, що і Дартмурські болота виглядають не так, як в романі. Там дуже складно потонути, рідкісні дикорослі орхідеї, і вони не цвітуть в середині жовтня, а бугай кричить тільки навесні і т. д. і т. п.
